Гончарство в Дністровській спадщині має глибокі традиції, що відображають багату культурну спадщину регіону.

Річка Дністер славиться своєю родючою глиною, яка є важливим матеріалом для виробництва гончарних виробів. Загалом гончарство – одне із найдавніших народних ремесл, яке полягає у виготовленні із глини посуду, кахлів, прикрас, іграшок, ритуальних предметів тощо. Воно практикувалося там, де був глинистий ґрунт.
Під час польових експедицій на території Дністровського басейну археологи та краєзнавці знаходили зразки трипільської та черняхівської культури. Тому можна, дійти висновку, що гончарство у цьому регіоні зародилося близько 4 тис. років до н. е.

Перші вироби із глини, яку добували з місцевих покладів, виготовляли без гончарного круга – вручну. Поверхня посудин була нерівна та невигладжена. Згодом, вивчивши властивості глини, гончарі створювали посуд, який і нині вражає орнаментами і досконалістю форм. Його прикрашали меандрами, спіралями, напівовалами, дугами, колами, трикутниками, навскісними і вертикальними рисками, утворюючи цілісну композицію. Вироби орнаментували декором: прямолінійними, зигзагоподібними та напівовальними стрічками-борознами або розписували мінеральними фарбами: білими, чорними та червоними. Опісля вироби випалювалися у гончарних горнах.

Історично сформована поліетнічність Подністер’я та взаємозв’язки з контактними територіями зробили свій відбиток на культурну спадщину краю, а саме на гончарний промисел з симбіозом подільських, буковинських, бесарабських, молдавських та румунських нашарувань.
Гончарство набуло найбільшого розвитку наприкінці ХІХ ст. Найбільші осередки гончарного промислу: Смотрич Дунаєвецького, Адамівка Віньковецького, Меджибіж Летичівського, Голики Славутського, Сатанів Городоцького районів, м. Кам’янець-Подільський, м. Хотин, Клішківці, Малинці, Коболчин Дністровського району.
Майстри виготовляли теракотовий, димлений та полив’яний посуд (зеленого, коричневого та прозорого забарвлення).
Таким промислом займалися не лише чоловіки, а й жінки. Крім ужиткового посуду виготовляли прямокутні та циліндричні димарі. Розписували побутові вироби геометричним орнаментом, який складався з прямих і хвилястих смуг, рисок, спіралей. Внутрішню поверхню макітер обробляли зубчастим коліщатком. Найбільш поширені форми глиняних виробів: горщики, кухлі, миски, глечики, кварти, макітри, гладущі, баньки, полумиски, друшляки, лохані, дзбанки, вазони, близнята та інший побутовий посуд для домашнього вжитку.
Глиняний посуд відігравав важливу роль й в обрядовості. Під час Різдва та Великодня такий посуд призначався здебільшого для приготування та подачі до столу головних страв: кутя, узвар, борщ, вареники, голубці, крашанки, пасха, м'ясо, млинці тощо. До великоднього кошика продукти клали у глиняний посуд.
Переважно гончарі виготовляли посуд, який був дуже зручним у використанні та архітектурну кераміку в будівництві хатин. На території сіл Дністровського басейну склалися самобутні локальні художні та стильові особливості виробів, хоча помітно багато спільних рис із традиціями Поділля, Покуття, Галичини, а також Молдови, Румунії та Угорщини.
Із 1960-х років гончарство занепало через масове виготовлення фабрично-заводської продукції, дешевий фаянсовий посуду та через низку економічних, історичних та соціальних причин.
Відтворити власноруч традиційні українські, зокрема дністровські глиняні вироби, орнаментувати їх за мотивами локальної, загальнонаціональної культурної спадщини або ж оригінальними візерунками можна в унікальному етномузеї-майстерні «Чарівна хата» у с. Грушка Староушицької громади Камянець-Подільського району Хмельницької області. У 2023 році в рамках проєкту «Затоплена культура. Реабілітація українськими традиціями» у столітній глинобитній хатині створено не лише експозиції предметів старожитностей, які презентують побут та основні народні ремесла, а й майстерню гончарства і травництва.
Надихнутися глиняними артефактами та самостійно створити гончарні вироби можна під час майстер-класів.