Неймовірне відчуття спокою огортає, коли переступаєш поріг столітньої глиняної розписаної хатини біля багатовікового джерела «Жива вода» у центрі села Грушка Староушицької громади на Кам’янеччині Хмельницької області. Споглядаючи артефакти та об’єкти старожитностей, вдихаючи аромати різнотрав’я у хатині, занурюєшся в атмосферу прабатьківської дністровської культури. Саме тут розумієш важливість відчуття власної хати як священного простору, яке споконвіку було притаманне українському народу.

На жаль, і вцілілі після затоплення столітні глинобитні хатини поступово зникають, адже вони не відповідають вимогам сучасного сільського життя.
Так, ще кілька років тому будівля етномузею «Чарівна хата» теж могла назавжди піти у небуття. Перед продажем родині Вітрів земельної ділянки, де сьогодні діє унікальний пізнавальний арт-простір, попередній власник планував її розвалити.

На щастя, хатина збереглась як носій секретів стародавніх технологій будування. Зразок народної дорадянської дністровської архітектури ділиться тепер своєю позитивною енергетикою та історією із відвідувачами і туристами.

Хата побудована традиційним для Поділля так званим кільованим методом – із глини та дерева. Основою для стін слугували дерев'яні кілки, а проміжки між ними заповнювалися грудками глини, перемішаної з соломою. Зазвичай по одну сторону була житлова кімната, а світлиця – з іншої, а посередині, за сінями, обов'язково була комора.

У житловій кімнаті проходило усе буденне життя родини. Тут є піч, яка поєднує ще й грубку з плитою і лежанкою. На такій лежанці зазвичай спали старі люди і дітки, а решта домашніх вкладалася на ніч або на лави попід стінами, або ж на земляній долівці.

Колись «Чарівна хата» була помешканням трьох сестер, які жили зовсім поруч із джерелом «Жива вода», котре сотні років слугувало місцем відпочинку для подорожувальників і дало початок поселенню Грушка.

У 2022 році волонтерською толокою ця столітня глиняна хатина була відреставрована без використання сучасних технологій. Було збережено й дерев’яні елементи – двері, сволоки, покуття, які датовані майстрами кінцем ХІХ ст. Зашкарубла багатошарова блакитна фарба на дверях і вікнах, зачаровує фактурністю та дихає старовиною.

Впевневшись, що цілісності будівлі нічого не загрожує (щодня поруч проїжджав великоваговий транспорт, у зв’язку із ремонтом дороги у сусідньому селі), розпочались оздоблювальні роботи. Хатину побілували та розписали характерними для цієї території візерунками, які запозичили із старих фотографій, зроблених під час експедицій етнографами Павлом Жолтовським і Стефаном Таранушенком на поділлі у 30-х роках ХХ століття.

«Чарівна хата» – зразок того, як глиняна народна архітектурна спадщина може акумулювати у собі різноманіття таридиціних ремесел та сучасного арт-простору, котрий дарує відновлення та реабілітацію українською, власне, дністровською культурою, завдяки підтримці Українського культурного фонду.