ДОМОТКАНІ ВИРОБИ

Краса і велич скельного мережива Дністровського каньйону чарує різноманіттям природних кольорів, які подаровані особливим мікрокліматом. Басейн древньої ріки надзвичайно багатий історико-культурний регіон, розвиток якого сягає сивої давнини. Колись це була частина Сарматського моря, а Подільські Товтри (Медобори) були у ньому островами. Учені схиляються до думки, що Дністер утворився на місці давнього розлому, що стався в кристалічному фундаменті і в осадових утвореннях палеозою. Мільйон років тому Дністер був повноводною швидкою рікою з широкою долиною та низькими пологими берегами. Ця територія завжди була густонаселеною та мала свої локальні культурні традиції.

Археологи та краєзнавці під час польових експедицій на території Дністровського басейну знаходили зразки трипільської та черняхівської культури. Середня течія Дністра в 13–14 ст. називалась Пониззям і була частиною Галицько-Волинського князівства. Столицею Пониззя у цей період була Бакота – за однією із версій назва топоніму означає «Бажане місце». Це був торговий порт на Дністрі, тут же діяв чоловічий скельний монастир, залишки якого є і до нині. Згодом територія почала називатись Поділлям і Бакота була його політично-адміністративним центром. Бакота має драматичну історію: населення міста кілька разів було майже повністю винищене, але вона, як пташка Фенікс повставала із попелу. На жаль, кінець її існуванню як населеному пункту поставила вода.
У 1972 р. Рада Міністрів СРСР прийняла рішення про початок будівництва Дністровського комплексного гідровузла. Мешканцям прилеглих сіл дали 8 років для того, щоб покинути малу батьківщину й обживатися на нових місцях. Внаслідок утворення Дністровського водосховища та введення в експлуатацію перших двох гідроагрегатів у 1981 році було переселено 63 села 4-х областей. 29 з них зникло повністю, у тому числі Бакота. Під водою опинився величезний історико-культурний пласт народної спадщини.
Але піти у небуття Бакоті не судилося. Тепер це частина Подільських Товтр, яка і нині є бажаним місцем, туристичною перлиною, а віднедавна і центром відродження Дністровскої культурної спадщини, яка частково зникла під водою.
У селі Грушка Староушицької громади Кам’янець Подільсього району Хмельницької області створено унікальний етномузей-мініскансен «Чарівна хата», у якому широко представлені артефакти старовини та предмети побуту, які репрезентують локальну дністровську культуру, зокрема традиції розпису. Також це діюча майстерня гончарства і травництва, які були одними із найпопулярніших народних ремесел на цій території.
Характерною особливістю багатовікової культурної історії придністровських територій є поєднання культур різних етнічних груп, які здавна проживали на берегах Дністра. Це створює унікальний культурний код, який має власне стилістичне забарвлення та семантику. Вражає гармонійним співіснуванням культур різних етносів на одній території: українці, молдавани, румуни, гагаузи, цигани, євреї тощо. Серед селян були поширені народні ремесла та промисли, такі як гончарство, ткацтво та килимарство, плетіння з лози, іконопис, малярство, вишивка, художня обробка дерева, виготовлення іграшок та оберегів. Окремим народним мистецтвом було випікання короваїв та іншої обрядової випічки (жайворонки/лелеки, крученики, завитки, говди). Також, враховуючи регіональні кліматичні особливості, в дорадянські часи було дуже поширеним і народне мистецтво травництва, а в дністровських селах проживала велика кількість родин знахарів, що передавали традиції та рецепти народного лікування травами з покоління в покоління.

Тож Дністровська культура це симбіоз традицій і звичаїв Поділля, Покуття, Галичини, а також Молдови, Румунії та Угорщини. З унікальнии стилем та неповторністю, красою й витонченістю, що відображають дух та культуру цього чарівного регіону, можна познайомитись в етномузеї «Чарівна хата».